Рішення прийшло поступово в результаті безлічі, як я вже говорив, проб і помилок. Але сьогодні я знаю, як це робити. У мене є своє ноу-хау.

Моєю першою грою була Match Insanity, яка потім переродилася в Don’t Eat Last Berry. У ній я реалізував елементарну механіку “гри з дитинства”. Але найважливіше те, що на розробку першої гри пішло не більше тижня – тож отримавши найцінніший досвід я зміг швидко зробити висновки і продовжити розвиток.

“Я все життя мріяв створювати комп’ютерні ігри, але не маю ані відповідної освіти, ані уявлення, як це роблять інші. З чого мені почати?” – це запитання мені доводиться чути зі вражаючою регулярністю. Тож, щоб багатократно не повторюватися, я вирішив написати статтю про перші кроки молодого розробника ігор. Тим більше, що я давно обіцяв це зробити. Тепер у відповідь на запитання можна буде просто дати лінк!

В результате большого числа проб и ошибок, изучения массы систематизированного материала в виде курсов, а также разбросанных по разным источникам в книгах и интернет, анализа кода игр, созданных профессионалами, я произвел, наконец, систему, которой и хочу с вами поделиться.